Допустимість у кримінальному провадженні доказів, отриманих за участі спеціаліста

Анотація

Сторони кримінального провадження збирають і перевіряють докази із застосуванням, зокрема, спеціальних знань та навичок спеціаліста, залученого до проведення відповідних процесуальних дій. Спеціалістом завжди є фізична особа, яка має права та свободи, наслідком порушення яких може стати втрата доказом ознаки допустимості. Змагальність у кримінальному провадженні зумовлює спрямованість зусиль на пошук вразливості доказів протилежної сторони. Мета цієї статті — виявити умови, за яких надані спеціалістом докази здатні зумовити питання про допустимість їх застосування у кримінальному провадженні. Досягнення такої мети потребує сукупного застосування низки наукових методів, включно із догматичним, герменевтичним і порівняльно-правовим.

У  законодавстві допоміжну роль спеціаліста окреслено доволі чітко: це виконання оплачуваних робіт, відмовитися від яких не можна, якщо залучення здійснено за рішенням суду, слідчого судді, слідчого або прокурора. Водночас відсутність трудового договору, соціального й загальнообов’язкового страхування, обліку трудового стажу тощо такого спеціаліста погано узгоджується із засадами соціального захисту в Україні. Оплатний характер утворює юридичну дилему в разі заборони представникам певних професій здійснювати, окрім основної роботи, іншу оплачувану діяльність. Законодавство не забезпечує рівної оплати за рівну працю спеціалістів.

Нещодавні зусилля законодавця розширити коло випадків залучення спеціаліста до кримінального провадження призвели до необхідності розрізняти їх за належністю до іноземної держави або міжнародної організації, за фахом і видами виконуваних робіт. Наведені правові умови стосуються сфери прав людини, і їх не можна ігнорувати. Наявний стан унормування залучення спеціаліста у кримінальному провадженні підвищує ризик порушення цих прав стороною, що вдається до такого залучення, насамперед — стороною обвинувачення.

Можливі ситуативні рішення: незалучення публічних службовців або обмеження кола залучених спеціалістів винятково працівниками державних спеціалізованих установ, прийняття ризику визнання доказів недопустимими, зміна урядового акта про оплату праці спеціалістів із запровадженням як основного критерію складності (наукомісткості, безпечності, гігієнічності тощо) робіт (а не за рівнем заробітної плати за основним місцем роботи спеціаліста) і/або залучення винятково осіб із рівним рівнем оплати праці тощо — є половинчастими й лише підкреслюють доцільність системного перегляду інституту спеціаліста у кримінальному провадженні.