Електронний доказ чи доказ в електронній формі: проблеми доречності термінологічного розмежування

Анотація

Мета статті — з’ясувати співвідношення термінологічних конструкцій «електронний доказ» і «доказ в електронній формі», визначити їх теоретико-правові відмінності та практичне вживання в кримінальному провадженні, а також сформулювати науково обґрунтований підхід до їх термінологічного розмежування. Поставлену мету реалізовано за допомогою комплексного застосування загальнонаукових (аналіз, синтез і узагальнення), діалектичного, логіко-семантичного, формально-юридичного, системно-структурного, порівняльно-правового та герменевтичного методів. Проаналізовано сучасний стан наукової розробленості проблеми правової природи електронної інформації в системі процесуальних джерел доказів, а також основні підходи до її термінологічного розуміння в доктрині кримінального процесу. Акцентовано увагу на особливостях цифрових даних як інформаційних об’єктів, здатних до багаторазового відтворення без зміни змісту, що зумовлює дискусійність їх співвідношення з традиційними речовими доказами й документами. Констатовано, що в науковому обігу паралельно вживають термінологічні конструкції «електронний доказ», «цифровий доказ» і «доказ в електронній формі», що свідчить про відсутність усталеного підходу до розмежування їхнього змісту. На підставі аналізу законодавчих положень і доктринальних позицій обґрунтовано доцільність застосування терміна «доказ в електронній формі» як такого, що найбільш повно відображає інформаційну природу цифрових даних і узгоджується з чинною моделлю кримінального процесуального доказування. Дійшли висновку, що електронна форма свідчить про наявність доказової інформації, а не про її самостійну процесуальну сутність. Окреслено перспективи подальших досліджень, пов’язані з виробленням єдиних критеріїв процесуальної ідентифікації доказів, що функціонують у цифровому середовищі.